Патріотичні вірші, присвята загиблим українським солдатам. День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні
Патріотичні вірші, присвята загиблим українським солдатам, хлопцям 25-ї повітряно-десантної бригади та членам екіпажу. ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
Балада про мальви. Еріка
Повний перелік загиблих військових у трагедії над Луганськом
загрузка...
загрузка...
Екіпаж літака (Запоріжжя)
Олександр Білий (1976 р.н.), командир екіпажу, гвардії полковник
Михайло Дьяков (1968 р.н.), керівник повітряно-вогневої тактичної підготовки, гвардії майор
Ігор Скачков (1977 р.н.), штурман авіаційної ескадрильї, гвардії капітан
Сергій Телегін (1971 р.н.), керівник технічно-експлуатаційної служби авіаційної ескадрильї, гвардії капітан
Володимир Буркавцов (1976 р.н.), бортовий авіатехнік, гвардії старший лейтенант
Олександр Козолій (1984 р.н.), старший бортовий авіатехнік, гвардії старший лейтенант
Олег Павленко (1971 р.н.) , старший технік, гвардії старший лейтенант
Олександр Ковалик (1972 р.н.), старший повітряний стрілець, гвардії прапорщик
Виктор Ментус (1982 р.н.), старший повітряний радист, гвардії прапорщик
Дніпропетровщина
Сергій Шумаков, старший стрілець, сержант
Віталій Бондаренко, гранатометник ,солдат
Юрій Ковальчук , командир бойової машини, сержант
Денис Каменєв, стрілець-помічник гранатометника, старший солдат
Валерій Алтунін, командир взводу, старший лейтенат
Павло Левчук, стрілець-зенітник , солдат
Павло Коснар, командир відділення, молодший сержант
Сергій Добропас, стрілець-зенітник, старший солдат
Тарас Малишенко, стрілець-зенітник, солдат
Анатолій Горда, старший механік-водій, старший солдат
Руслан Кулібаба, водій-заправник, сержант
Антон Самохін, слюсар-монтажник, старший солдат
Андрій Шульга, солдат
Андрій Дмитренко, солдат
Артем Скалозуб, старший навідник, старший солдат
Артем Санжаровець, старший солдат
Сергій Мирошниченко, старший навідник, старший солдат
Євгеній Рєзніков, командир гармати, сержант
Костянтин Авдєєв, старший навідник, старший солдат
Сергій Лісной, механік-водій, солдат
Олег Коренченко, солдат
Сергій Москаленко, солдат
Ілля Гайдук, солдат
Валерій Грабовий, заступник командира батареї, старший лейтенант
Сергій Манулов, технік, старший прапорщик
Олександр Котов, стрілець-зенітник, солдат
Сергій Шостак, стрілець-зенітник, старший солдат
Антон Кузнецов, стрілець-зенітник, старший солдат
Сергій Кучерявий, командир відділення, молодший сержант
Сергій Гончаренко, командир гармати, молодший сержант
Херсонщина
Олег Лефінцев, водій-заправник, старший солдат
Львівщина
Віталій Бахур, заступник командира батареї-інструктор з ПДП, старший лейтенант
Вічна пам’ять і слава Героям!
Пам’яті загиблих Героїв
Весна переходить у літо…
Чи й справді вона була?
Весна недолюблена квітами,
Коли стрілянина, війна…
Земля одягнулася маками…
Роса чом сльозою бринить?
Берези всі вітами плакали –
Життя обривала мить…
Душа калини зболіла…
Дорогами хрещені сни?
Криниця щаслива зміліла,
Бо трави у смутку лягли…
Заплаче «субота зелена»…
Чи стихне пташина в гаю?
Лиш вітер повідає клену
Про тих, хто поліг у бою…
6.06.2014 Людмила Яцура
Патріотичні вірші, присвята Небесній сотні та загиблим українським солдатам
Я чую у ночі осінні, Я марю крізь синій сніг: Вростає туге коріння У землю глевку із ніг.
Стають мої руки віттям, Верхів’ям чоло стає, Розкрилося ніжним суцвіттям Збентежене серце моє.
Вростаю у небо високе, Де зорі — жовті джмелі, І чую: пульсують соки У тіло моє з землі.
Зі мною говорять могили Устами колишніх людей, І їх нерозтрачені сили Пливуть до моїх грудей.
О земле жорстока й мила, Ковтнула ти їхні дні — Усе, що вони любили, Віддай долюбить мені!
Усе, що вони не домріяли У чорному ґвалті боїв, Хай клекотом і завіями Ввірветься в думки мої!
Вслухайтеся, земле і небо, У рокіт страждань моїх — Живу не лише за себе, Я мушу жити й за них.
19.05.1962Василь Симоненко
Патріотичні вірші про Україну
Знову здригнулась земля Від вибухів, плачу й прокльонів Знову московська орда Підлізла до наших кордонів
Знову земля наша в горлі
Кісткою їм мабуть стала
Знову гартуємо зброю
Щоб стати на захист держави
Знову стріляють, крадуть
Терзають наш край, нашу мову
Знову нам брешуть і ждуть
Що скориться їм весь народ наш
Знову диявольська чернь
Хоче упитися кров’ю
Знову настав судний день
Коли або смерть, або воля
Єднаймося, встанем до лав
Козацького славного війська
Не скорить нас жоден пахан
Чи хан, чи московський убивця
Ми вільний і сильний народ
Ми славного батька є діти
Із нами є правда і Бог
Шевченка й Франка заповіти
За Землю, що силу дала
Ми станемо разом на захист
За матір, і села й міста
Дніпро і кремезні Карпати
Гартуємо зброю і дух
Бо час не до слова, – до діла
Допоки ще ворог не вщух
Ідемо у бій гордо й сміло!
Бог все бачив, усіх пізнав: хто за волю, а хто за гроші і хто кату служити хоче – усіх бачив, усіх впізнав. Бог дивився усі бої і Він знає чиї то кулі постріляли його синів, його кращих синів, у груди. Хто його катував дітей, хто живцем спалив свого брата – то убивці, то слуги ката, Бог від них не відвів очей. Він чекає всіх на Суді, Він чекає від них молитви за усі ті звірячі битви, за усі ті криваві дні. Він все бачив у тій пітьмі. Нехай падають на коліна за кров кожного його сина, бо пізнають і Божий гнів. А кого згубили бої, душі їх молоді, хоробрі Бог зібрав у Небесній сотні, Він до себе забрав синів. Як за волю спинялись серця покоління запам’ятають. Так… герої не вмирають, і їх Славі не буде кінця.
07-04-2014 Анастасія Дмитрук
Небесна сотня
Чому ви, матінко, в сльозах,
Чому дивлюсь згори додолу,
Чому кружляю в небесах
Над рідним Києвом по колу?..
Чи це наснилося мені,
То, прошу, розбудіть скоріше,
Що ніби тіло у труні
Моє лежить і вже не дише.
А поряд мене ще стоять
Під прапорами домовини.
Згори дивлюся – в них лежать
Мої вояки-побратими.
Кругом палаючі свічки…
І зникли всі криваві плями…
Їх змили нині сліз річки
Пролиті у церквах над нами.
Дивлюсь на все з таких висот,
Де навіть сокіл не літає,
Де тиша, що не знає нот,
Тому ніколи не співає…
Які незвичні почуття…
Невже тепер я крила маю?
Чи може, я пішов з життя?..
Чому ж біль досі відчуваю?
За рідну землю і братів
Усіх, хто вийшли на майдани
Супроти влади і катів –
Щем невимовний ятрить рани.
О Боже, як чоло болить
Пробите кулею, в нім дірка!
Я пам’ятаю – впав й за мить
Злетів у небо, наче зірка.
Так… так! Нарешті зрозумів!
Та це ж мене Майдан ховає,
І той сумний церковний спів
В останній путь випроводжає.
Гадаєте мене нема?
Але, повірте, я існую!
Душа свідома і жива,
Все бачу, розумію, чую.
Не маю я тепер очей,
Та сліз моїх прозоре море
Проллється навесні дощем
На землю, на її простори.
Я не один посеред хмар,
Нас тут вже є «Небесна сотня» –
Поклавші серце на вівтар
І душу, що не є самотня.
Тепер ми вільні назавжди
У світі, де нема тиранів,
Нема страждання і біди
І, головне, нема кайданів.
Не плачте, мамо, Божий суд
Свій вирок виніс вже по суті.
А ми несемо варту тут
Людьми і Богом не забуті!
Наталія Волинець 23. 02. 2014 р.
Патріотичні вірші. Присвята загиблим українським солдатам
Сповідь…
– По що прийшов ти?
– Сповідатись…
– У чім вина?
– Я друга поховав…
– А ще?
– А ще не стало батька й брата,
І сина в матері Господь забрав!
– То гріх який ти хочеш відмолити?
– Гріх друга!
– Чи він його мав?
– Напевно мав…не встиг проститись!
Не встиг сказати все коханій і дочці,
І матері не зміг вклонитись,
За щире серце й руки золоті…
– Прощаю гріх. Чого ще хочеш?
– Прости й мені мої гріхи!
– Які ж твої?
– Дрібних багато, але один у мене є страшний…
– Ну, що ж, кажи!
– Прости, що мертвий – він, а я – живий!
– Хотів би смерть його прийняти?
– Я захистить хотів та не зумів…і…
– Цього не буду я прощати!
– Чому?!!
– За це вже друг тебе простив!
Патріотичні вірші. Небесна сотня. Присвята загиблим українським солдатам. День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні: 6 комментариев
Влад
Коли настане час,і прийде Новий Рік,
Згадай тих хлопців,які загинули колись,
Вони не знали що помруть,
Вони хотіли жити і радіти,
З батьками разом святкувати,
І друзі їх чекали з боротьби,
А їх нема,не через рік,і навіть через два,
А їх нема,їх забрали небеса,
Всім було прикро,дуже прикро,
Ридала мати і батько страшно плакав,
А друзі били кулаком об стіни,
Пляшки шампанського жорстоко розбива,
Так йшли роки,а їх не забували,
Серця таких,страшенно берегли..
Госпітальєри й справді янголи війни. Мій син один з них. Вони справжні Герої, єдині з добровольчих мед. служб, що працюють у червоній зоні, а влада навіть статуса учасника бойових дій їм не надає. Мені теж дуже шкода Єву, я спілкувалася з нею у фб і її загибель стала для мене шоком. Змонтувала про Єву (Олену Пірковську – Зелінську) презентацію
Може б ти не йшов сину
Ой може би ти не йшов синочку
Як я нині тут сама буду
Один кут в хаті підпирати
Коли три хитаються
Небо й так вже на серце давить
Ще й стеля от-от обвалиться
А шо там доброго на тій війні.
А чи я коли Вас не слухав мамко
А чи я коли Вам слово лихе сказав мамцю
А чи Ви мамко мене не любите
Ой пустіть мене мамцю на війну.
Ой не пущу тебе на війну сину
Ой не пущу тебе на війну синочку
Та ж пішов на війну твій батько
А тобі щойно на Покрови буде вісімнадцять
Пречиста принесла мені тебе в запасці
Ой не пущу
Ой не пущу.
Ой пустіть мене на війну мамко
Ой пустіть мене на війну мамцю
Бо як коло Вас лишуся
То як людям в очі гляну
А що я людям скажу.
2.
Ми в Азові вітаємось як римляни
Як би Ви то виділи мамко!
Ми простягаємо один одному руки
І перехоплюємо трохи вище за зап’ястя
Ми беремо руку товариша мертвою хваткою
Ми сплітаємо наші руки в нерозривний замок.
Ми кажемо один одному:
Ось тобі моя рука брате
Ти завжди можеш на мене покластися
Я ніколи тебе не залишу
Ні живого ні мертвого ні пораненого
Моя рука тобі на доказ моїх слів
Мій меч – твій меч
Твоя смерть – моя смерть.
В такі хвилини я почуваюся
Хоробрим центуріоном
Непереможним гладіатором
Історія людства
За останні декілька тисяч років
Воскресає в мені
Повстає із попелу
Кров загиблих воїнів
Перетікає у мої жили.
(Пробачте мамко що в такі хвилини
Мені здається наче я вам більше не належу.
Я належу війні.)
3.
У нашого батька в ОУН
Вої вітаються ше інакше мамко
Вони вітаються як бандерівці
Як люди які належать життю куди менше
Аніж вони належать смерті
І це їх свідомий триб.
Вони підносять правицю на рівень очей
І злегка згинають у лікті
Так що твій брат стає до тебе ближче
І ти мимоволі хочеш його обняти
Вільною рукою поплескати по плечі.
Коли я так з кимось вітаюся
Мені завше хочеться плакати –
А вої не повинні плакати –
Тож я тримаюся
Бо це вітання більше нагадує прощання:
Дякую що бачу тебе живим брате
Хтозна чи побачу тебе ще колись.
4.
Був день світило сонце
В той день вона втратила їх обох.
Чоловік підірвався на міні
Кажуть не було що в домовину покласти
А в сина влучив снайпер.
Стеля обвалилася в хаті
Не могла сама довше її тримати
В один день усі троє вкрились небом
В один день усі троє стали небом.
Одної погожої днини
Небо схотіло усіх трьох.
Коли настане час,і прийде Новий Рік,
Згадай тих хлопців,які загинули колись,
Вони не знали що помруть,
Вони хотіли жити і радіти,
З батьками разом святкувати,
І друзі їх чекали з боротьби,
А їх нема,не через рік,і навіть через два,
А їх нема,їх забрали небеса,
Всім було прикро,дуже прикро,
Ридала мати і батько страшно плакав,
А друзі били кулаком об стіни,
Пляшки шампанського жорстоко розбива,
Так йшли роки,а їх не забували,
Серця таких,страшенно берегли..
Іра Коваль
В пам’ять госпітал’єра Єви ( Олени Зелінської)
Давайте помовчим про неї…
Не треба слів, не в тому сенс..
Хай пролітає над землею
Наш біль.. До Бога.. До небес ..
Хай там її зустрінуть радо,
Їй вже нічого не болить….
І в церкві мерехтить лампада..
А нам ця втрата так щемить….
Госпітальєри — то від Бога….
То наче янголи земні…
Пройшла вона свою дорогу,
Освітлююючи наші дні….
Їй спогадами в серці жити
І в вічність пам’яттю ввійти…
Жила, щоб нам добром світити,
Тепер із неба нам світи!
Госпітальєри й справді янголи війни. Мій син один з них. Вони справжні Герої, єдині з добровольчих мед. служб, що працюють у червоній зоні, а влада навіть статуса учасника бойових дій їм не надає. Мені теж дуже шкода Єву, я спілкувалася з нею у фб і її загибель стала для мене шоком. Змонтувала про Єву (Олену Пірковську – Зелінську) презентацію
Може б ти не йшов сину
Ой може би ти не йшов синочку
Як я нині тут сама буду
Один кут в хаті підпирати
Коли три хитаються
Небо й так вже на серце давить
Ще й стеля от-от обвалиться
А шо там доброго на тій війні.
А чи я коли Вас не слухав мамко
А чи я коли Вам слово лихе сказав мамцю
А чи Ви мамко мене не любите
Ой пустіть мене мамцю на війну.
Ой не пущу тебе на війну сину
Ой не пущу тебе на війну синочку
Та ж пішов на війну твій батько
А тобі щойно на Покрови буде вісімнадцять
Пречиста принесла мені тебе в запасці
Ой не пущу
Ой не пущу.
Ой пустіть мене на війну мамко
Ой пустіть мене на війну мамцю
Бо як коло Вас лишуся
То як людям в очі гляну
А що я людям скажу.
2.
Ми в Азові вітаємось як римляни
Як би Ви то виділи мамко!
Ми простягаємо один одному руки
І перехоплюємо трохи вище за зап’ястя
Ми беремо руку товариша мертвою хваткою
Ми сплітаємо наші руки в нерозривний замок.
Ми кажемо один одному:
Ось тобі моя рука брате
Ти завжди можеш на мене покластися
Я ніколи тебе не залишу
Ні живого ні мертвого ні пораненого
Моя рука тобі на доказ моїх слів
Мій меч – твій меч
Твоя смерть – моя смерть.
В такі хвилини я почуваюся
Хоробрим центуріоном
Непереможним гладіатором
Історія людства
За останні декілька тисяч років
Воскресає в мені
Повстає із попелу
Кров загиблих воїнів
Перетікає у мої жили.
(Пробачте мамко що в такі хвилини
Мені здається наче я вам більше не належу.
Я належу війні.)
3.
У нашого батька в ОУН
Вої вітаються ше інакше мамко
Вони вітаються як бандерівці
Як люди які належать життю куди менше
Аніж вони належать смерті
І це їх свідомий триб.
Вони підносять правицю на рівень очей
І злегка згинають у лікті
Так що твій брат стає до тебе ближче
І ти мимоволі хочеш його обняти
Вільною рукою поплескати по плечі.
Коли я так з кимось вітаюся
Мені завше хочеться плакати –
А вої не повинні плакати –
Тож я тримаюся
Бо це вітання більше нагадує прощання:
Дякую що бачу тебе живим брате
Хтозна чи побачу тебе ще колись.
4.
Був день світило сонце
В той день вона втратила їх обох.
Чоловік підірвався на міні
Кажуть не було що в домовину покласти
А в сина влучив снайпер.
Стеля обвалилася в хаті
Не могла сама довше її тримати
В один день усі троє вкрились небом
В один день усі троє стали небом.
Одної погожої днини
Небо схотіло усіх трьох.
Присвячується українським солдатам. Українська народнa пісня Гей, соколи!
Герої чотирнадцятого року.
Герої чотирнадцятого року,
Вчорашні діти,
що жадали волі.
В Небесні сотні рушили до строку
За примхою
безжалісної долі.
Хто з вас чекав,
що ради сверхприбутку,
Щоб був збережений
Москви протекторат
Нам брат завдасть
такого болю й смутку,
Що буде бити
по домівках «град»…
Ви мріяли
про гідність та свободу,
Ви не чекали
нагород та слави,
Та ради сьогоденного доходу
Вас зраджували власні генерали.
…Ви увійшли в безсмертя.
Крок за кроком.
Герої чотирнадцятого року !